Isaiah 49

Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда! 1Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя? 2

Наші дні — як дні наймита

3Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита! 4Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, 5так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили. 6Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку. 7Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́. 8А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони. 9Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́. 10Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене. 11Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, ▼

▼Шеол — за старозавітною вірою це місце перебування душ людських по смерті, той світ, грецьке ад.

не вихо́дить, 12не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.

Я обри́див життям

13Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі: 14Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив? 15Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“, 16то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене 17І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості. 18Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні! 19Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го? 20Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш. 21Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою? 22Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м? 23І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“. 25

Перша мова Білда́дова: Невинного Бог не цурається

26І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав: